Страшніше ніж війна, в житті біди немає . Година спілкування.

Найстрашніше і найбезглуздіше у світі -це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сімях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина,брата, коханого, чоловіка.Жахлива трагедія , гинуло покоління,народжене у 60-х. Ніколи не повернути тих,хто навіки залишився на війні,для кого вона не закінчиться ніколи.  Не одним сивим пасмом закосичена йя дата-15 лютого,день ,коли нарешті в далекому 1989р.  десятирічна кривавийя трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини,чекання вибілило скроні батьків і коси матерів.І здається,навіки крейдяний пил і пісок в молодих чубах воїнів-інтернаціоналістів.

Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза-
Син не вернувся додому.
Внеї він був ясночолий,як світ,
Сонячно так усміхався.
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався,
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось із поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни
Роки летітимуть мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитеме по землі Мати солдата.
Цими рядками із віршу розпочалась година спілкування,  присвячена  річниці виводу військ із Афганістану. На зустіч запрошений  воїн -інтернаціоналіст Новгородський Б.В.,учні 5-6 класів,односельчани. Учні підготували поетичну композицію( Крізь пекло афганської війни.)
Хвилюча була розповідь і Новгородського Б.В. Як набат прозвучали слова:

Память! Гірка память війни! Вона ніколи не згасне.Вона ятрить мозок,збуджує уяву. Память! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів?
Учні щиро привітали запрошених піснею, що виконали Курило К. та Курило О.